Джузеппе Верді — цікаві факти

Джузеппе Верді — італійський композитор XIX століття, автор опер, у яких музика стала не лише мистецтвом сцени, а й мовою людської гідності, пристрасті, втрати, влади та свободи. Його твори — «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Отелло», «Набукко», «Макбет» — змінили уявлення про оперу: замість декоративного співу Верді дав театру живих людей із болем, вибором, слабкістю і внутрішнім вогнем.

Не тільки великий композитор, а людина свого століття

Уявити Верді лише як автора знаменитих арій — означає побачити тільки фасад. За його музикою стоїть життя, у якому були провінційне дитинство, ранні втрати, провали, політична напруга, слава, різкий характер, самодисципліна й дивовижна здатність старіти творчо. Він не належав до тих митців, які легко вписуються в красиву біографічну рамку. Верді був земним, упертим, уважним до грошей, дуже вимогливим до лібрето, співаків і постановок. Він міг бути різким у листах, але водночас створював музику неймовірної людської чутливості.

Топ-20 цікавих фактів про Джузеппе Верді

• Джузеппе Верді народився 10 жовтня 1813 року в селі Ле Ронколе біля Буссето, на території тодішньої наполеонівської Італії. Через політичні зміни в документах його дитинства навіть відчувається складність епохи: Італія ще не була єдиною державою, а майбутній композитор зростав у світі дрібних князівств, імперських впливів і національних мрій.
• Його родина не була аристократичною. Батько тримав невелику корчму й крамницю, мати пряла. Саме тому шлях Верді до великої сцени не виглядав наперед визначеним. Його музичний талант помітили в провінційному середовищі, де підтримка кількох людей могла вирішити долю.
• Верді не вступив до Міланської консерваторії. Його не прийняли, зокрема через вік і технічні зауваження до підготовки. Пізніше ця консерваторія отримала його ім’я, і в цьому є майже іронічна симетрія: інституція, яка колись не взяла юнака, стала носити ім’я одного з найважливіших композиторів Італії.
• Першим великим покровителем Верді був Антоніо Барецці, торговець і любитель музики з Буссето. Він підтримав молодого музиканта, допоміг йому навчатися й фактично відкрив шлях до професійного життя. Згодом Верді одружився з його дочкою Маргаритою.
• Ранні роки дорослого життя Верді були трагічними. Він втратив двох маленьких дітей, а потім і дружину Маргариту. Ці смерті сталися в короткий період і майже зламали його. Уявлення про Верді як про суворого майстра варто доповнювати цим досвідом: за його драматичною музикою стояла не вигадана, а пережита втрата.
• Після провалу опери «Король на день» Верді хотів залишити композицію. Це був один із тих моментів, коли історія музики могла піти зовсім інакше. Але імпресаріо Бартоломео Мереллі переконав його повернутися до роботи, і саме після цього з’явилося «Набукко».
• «Набукко» зробила Верді знаменитим. Особливо хор полонених євреїв став для італійців символом туги за свободою. У час Рісорджименто, руху за об’єднання Італії, музика Верді почала звучати не тільки як театр, а як відчуття народу, який шукає власний голос.
• Прізвище VERDI стало політичним знаком. Його розшифровували як «Vittorio Emanuele Re D’Italia» — «Віктор Еммануїл, король Італії». Напис «Viva VERDI» міг виглядати як захоплення композитором, але водночас читався як прихована політична підтримка об’єднання країни.
• Верді був не лише митцем, а й депутатом першого парламенту об’єднаної Італії. Він не був типовим політичним діячем і не любив порожніх промов, але його авторитет мав національну вагу. Його сприймали як людину, чия музика допомогла сформувати емоційний образ нової Італії.
• Композитор був надзвичайно вимогливим до тексту опери. Для нього лібрето не було другорядним матеріалом. Він шукав драматичну напругу, точну ситуацію, сильний конфлікт. Саме тому в операх Верді герої не просто співають красиві мелодії, а діють, помиляються, чинять опір, зраджують, прощають і гинуть.
• «Ріголетто» спочатку мав проблеми з цензурою. В основі була п’єса Віктора Гюго «Король бавиться», де влада показана непривабливо. Щоб опера потрапила на сцену, довелося змінювати деталі: короля перетворили на герцога, місце дії перенесли, але внутрішня жорсткість історії залишилася.
• «Травіата» на прем’єрі не мала того блиску, який ми сьогодні пов’язуємо з цією оперою. Глядачі й виконавські обставини не дали їй одразу розкритися. Згодом твір про Віолетту став однією з найпопулярніших опер у світі, бо Верді вперше так близько підвів оперу до сучасної йому людської драми.
• «Аїда» була написана для Каїра і пов’язана з відкриттям нової оперної сцени в Єгипті. Але її сила не в екзотичному антуражі, а в конфлікті між любов’ю, обов’язком і державною машиною. Верді вмів брати масштабну тему й знаходити в ній людський нерв.
• Верді довго жив із співачкою Джузеппіною Стреппоні до офіційного шлюбу. Для консервативного середовища це було подразником, але вона стала однією з головних людей у його житті. Стреппоні підтримувала його, розуміла сцену зсередини й залишалася поруч у роки слави та втоми.
• Він купив маєток Сант-Агата й дуже любив сільське життя. Верді уважно займався господарством, землею, фінансами, будівництвом. У цьому не було випадкової примхи: земля давала йому відчуття контролю і тиші, якого не могла дати театральна слава.
• Верді не поспішав приймати культову роль “генія”. Він багато працював, правив партитури, сперечався, перевіряв деталі постановок. Його музика здається природною, але за цією природністю стояла реміснича точність і жорсткий відбір.
• У зрілому віці Верді створив «Отелло» і «Фальстафа», довівши, що пізній стиль може бути не слабшим, а сміливішим. Особливо дивує «Фальстаф»: після десятків драм і трагедій літній композитор написав блискучу комедію, легку за рухом і складну за майстерністю.
• Верді дуже шанував Шекспіра. «Макбет», «Отелло» і «Фальстаф» показують, як уважно він відчував шекспірівську драму: не як музейну класику, а як живу тканину характерів, страхів, амбіцій і самообману.
• Він заснував Casa di Riposo per Musicisti — будинок відпочинку для літніх музикантів у Мілані. Для Верді це був один із найважливіших проєктів останніх років. Він думав про тих, хто віддав життя музиці, але залишився без достатку й підтримки.
• Джузеппе Верді помер 27 січня 1901 року в Мілані. Його похорон став подією національного масштабу. Тисячі людей проводжали композитора, а музика з «Набукко» знову прозвучала як спільна пам’ять про людину, яка вміла перетворити особисту драму на голос цілої країни.